Багато трагедій зазнав український народ у XIX столітті. Він страждав і через неволю, і через нестатки, і від тяжкої праці. Особливо тяжкою була доля жінки. У поемі "Катерина" Т. Шевченко показав трагедію звичайної дівчинки-селянки, причиною якої стало її кохання до москаля.
Катерина кохала щиро і безоглядно. Вона вірила своєму Йванові, а він просто познущався над нею: пообіцяв вернутися, а насправді і думати забув про колись милу Катрю. А дівчина стала покриткою. Це найстрашніше, що могло статися із селянкою. В українському селі над усе цінувалася честь. Народивши дитину, Катерина знеславила усю родину. Удар, якого завдала вона батькам, був таким сильним, що вони, люблячи і жаліючи свою бідну дитину, змушені були вигнати її з дому.
Але не страшні Катерині прокляття батьків, тяжка і далека дорога, голод і холод, бо вона вірить, що знайде коханого і буде з ним щаслива:
З ним забула б чорнобрива
Шляхи, піски, горе:
Він, як мати, привітає,
Як брат, заговорить...
Ніхто не жаліє бідну дівчину, бо селяни, дивлячись на неї, думають: "Нехай... гине ледача дитина, коли не зуміла себе шанувать". А москалі, у яких Катерина питала про Івана, посміялися з неї.
Жінка соромиться жебракувати, бо звикла заробляти собі на хліб. Але вона не може думати про свою гордість, бо є матір'ю, їй треба годувати дитину. А сина свого вона любить, пестить, розмовляє з ним, але одночасно і соромиться дитини, закриває його від перехожих.
Зустріч із коханим була зовсім не такою, на яку вона сподівалась. Іван виявився жорстокою людиною, він не тільки не бере її з собою, але навіть відштовхує зі словами: "Дура, отвяжися! Возьмите прочь безумную!" У розпачі Катерина залишає сина на дорозі, сподіваючись, що батько пожаліє хоч рідну дитину, і кидається в ріку.
Доля Катерина не є чимось винятковим для тих часів, тому ще на початку поет застерігає молодих дівчат від такої ж помилки:
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Замість того, щоб дожити у щасливому подружжі до глибокої старості, Катерині довелося через необачне кохання згубити і себе, і свого сина, бо кому ж він потрібний після її смерті. Але найстрашніше, — мабуть, не стільки ганьба, якої довелося зазнати Катерині, скільки те розчарування, яке вона пережила від зради коханого і не змогла перенести. Отже, довгий список трагедій, що сипалися на долю селян, поповнився ще одною — трагедією покинутої москалем дівчини-покритки.
|